Сім'я та стосунки
11/12/2022 16:52

Що таке самотність? Її вплив та наслідки

11/12/2022 16:52
Сім'я та стосунки
Що таке самотність? Її вплив та наслідки


Всім привіт, друзі! З вами Іван Рудий.

 

Сьогодні говоримо про тему, яка причинила біль багатьом із нас. Особливо гостро ми відчули її під час пандемії, а також внаслідок втрати контакту між сотнями тисяч сімей після початку великої війни в Україні. Тема моєї публікації – самотність. 

 

Що таке самотність

Перш, ніж говорити про неї спробуємо з'ясувати, яке місце у психології особистості відіграє сфера взаємовідносин з іншими людьми. Розглянемо дві найпопулярніші класифікації мотиваційної сфери людини і знайдемо дещо спільне між ними.

Перша – це класична ієрархічна модель потреб людини, запропонована одним із найвизначніших психологів-гуманістів XX ст. Абрахамом Маслоу. Він виділяв такі групи потреб людини: фізіологічні (базові), безпеки, соціальні, визнання (реалізація, повага), самоактуалізації.

 

Друга класифікація запропонована радянським психофізіологом Павлом Симоновим. Опираючись на власні дослідження він запропонував 3 групи потреб людини: вітальні (необхідні для виживання), соціальні (знаходження місця у соціумі через відігравання певних ролей, а у твариному світі – реалізація психічних інстинктів стадності), ідеальні (в реалізації значущих прагнень, які не пов’язані з виживанням).

 

Отже, як мінімум, з двох найпопулярніших класифікацій мотиваційної сфери людини можна зробити висновок, що самотність - це відсутність задоволення особистісних потреб.

 

Засновник логотерапії Віктор Франкл (відомий як автор бестселеру «Людина у пошуках справжнього сенсу» та психолог, який пережив концтабір) виділяє три групи цінностей, які людина прагне реалізувати у своєму житті: переживання, відносини, творчість. Часто під час кризового періоду особистість втрачає зв’язок із якоюсь із цих груп цінностей.

 

Цінності відносин проявляються у знаходженні своєї соціальної ролі у вигляді визнання заслуг та соціальної підтримки, особливих переживань та емоцій по відношенню до інших людей, а також у власному напрямку від інших. Втрата контакту з цією групою цінностей та неможливість задовільнити скеровані нею прагнення можуть проживатися як глибинне відчуття самотності.


Самотність: прийняти чи боротися?

Часто на відчуття самотності впливає не реальний стан відносин з іншими індивідами, а його суб'єктивна оцінка людиною як незадовільного. Наприклад люди, які страждають депресією можуть керуватися катастрофізацією та драматизацією, тобто надмірними негативними оцінками та прогнозами стосовно реальності, в тому числі оцінюючи власне місце у соціальному середовищі, або вважаючи, що близькості з іншими недостатньо.

 

Тут важливо сказати про те, що є надзвичайно велика різниця між самотністю та перебуванням на самоті, оскільки далеко не кожна людина, яка знаходиться на одинці буде відчувати самотність. Також особистість, яка перебуває в компанії інших людей гарантовано не буде застрахована від переживання самотності.

 

Болюча самотність часом викликає страх перед нею. Це проявляється в небажанні залишатися наодинці з собою та в намаганні збільшити кількість поверхневих контактів, щоб перекрити відсутність глибини у них. Це не призводить до бажаного комфорту і як наслідок поглиблює відчуття самотності, бо людина вважає, що намагалась зробити все можливе.

 

Іноді відсутність контакту з іншими людьми проявляється як звичка. Тут важливо підкреслити фундаментальну відмінність між усамітненням людини та її соціальною ізоляцією. В першому випадку тимчасова відсутність контакту з іншими – це свідомий вибір особистості, а в другому випадку – це ізоляція суспільством людини проти її волі.


Як самотність впливає характер людини

Історично вважається, що розвиток західної культури походить із античного періоду. Давньогрецькі міста-поліси – це аналог маленької держави, яка розвивається сама в собі і вона є доволі закритою структурою для інших. Саме тому одним із найжорстокіших покарань в античному світі було вигнання громадянина із поліса.

 

В сучасному світі соціальна ізоляція також використовується у вигляді покарань, як-от одиночні камери в тюрмах, де в’язень позбавлений спілкування з іншими ув’язненими.

 

Соціальна ізоляція погано впливає на когнітивні функції. Якщо ж говорити про дитячий розвиток, то рання взаємодія людини у соціумі відіграє вирішальну роль у формуванні та засвоєнні мовлення і як наслідок розвитку інтелекту. Феномен дітей-мауглі, які були позбавлені контакту з людьми свідчить про те, що після певного віку майбутня соціалізація є неможливою, як і будь-яке повернення до життя в суспільстві чи засвоєння його норм.

 

Еволюційний біолог Роберт Сапольські в намаганні дати відповідь на запитання «навіщо нам потрібні інші люди?» пропонує звернути увагу на особливість життя стадних видів ссавців. Так наприклад зебри посеред савани збиваються у великі зграї. При цьому чорно-біле забарвлення зебр зовсім не маскує їх від хижаків посеред засушливого клімату.

 

Вивчаючи зебр вчені постійно плутали ту особину, яку вони уже досліджували з іншими через що вирішили досліджених тварин позначати для себе яскравою фарбою. Яким же було здивування вчених, коли згодом вони не знаходили позначених фарбою зебр. Відповідь на запитання куди зникали зебри була простою і наштовхнула дослідників на довгі роздуми та серйозні теорії.

 

Позначених яскравою фарбою зебр леви з’їдали найпершими. Справа в тому, що для хижака під час полювання важливо виокремити жертву, за якою він буде гнатися і в стаді поміж майже одинакових чорно-білих зебр – це зробити не так то й просто. Благо, що дослідники допомагали левам із їхнім вибором.

 

На основі цього феномену Р. Сапольські зробив висновок, що перебування в групі є важливою умовою для виживання разом із дотриманням стратегії «не виділятися серед інших членів групи».

 

Саме тому, з точки зору еволюційної біології відчуття самотності для людини є таким неприємним та болючим, оскільки перебування поза межами групи різко зменшує ймовірність вижити для індивіда.

 

В психологічній та філософській літературі можна зустріти поділ самотності на різні рівні: космічна (відчуття самотності людства як виду), соціальна (відсутність усвідомлення власної ролі та місця у соціумі), міжособистісна (відсутність контактів з іншими людьми, або недостатній рівень таких контактів), культурна (відчуження від власної культури, традицій, обрядів) і т.п.

 

Засновник клієнтцентрованого напрямку психотерапії Карл Роджерс виділяє 2 типи самотності:

 

  • Відчуження людини від самої себе, свого досвіду, функціонування власного організму.
  • Оцінка якості стосунків із членами групи як незадовільної, або неприйняття себе на фізіологічному чи психологічному рівні.

 

У випадку першої самотності у людини може спостерігатися алекситимія – симптом нездатності ідентифіковувати, розпізнавати та називати свої емоції, або ж інших людей. Цей симптом виникає близько у 10 % населення Землі і часто він призводить до неефективної комунікації та поганого контакту з іншими.

 

Алекситимія проявляється як відсутність можливості концентрувати власну увагу на прояви свого тіла (наприклад не помічається тремор, підвищення тону голосу, біль, або ж оніміння в певній частині тіла.) Невміння розпізнавати власні емоції призводить до їхнього ігнорування і як наслідок втоми, професійного виснаження та підвищеної дратівливості.

 

Стосовно другого типу самотності за К. Роджерсом можна навести наступні приклади.

Після втрати кінцівки людина може відмовлятися приймати нову реальність і своє тіло таким, яким воно є зараз. Також у зрілому віці у моменти коли потрібно брати на себе відповідальність та приймати важливі рішення особистість все ще повертається у дитинство, згадуючи про нереалізований потенціал, незадоволення потреб у минулому і т.п.

 

Нерозуміння емоцій інших людей також є значною проблемою, оскільки втрачається контекст ситуації і як наслідок дії індивіда можуть нести неадекватний характер з точки зору людей навколо.

 

Алекситимія буває сталою рисою характеру, або ж ситуативним проявом чи побічним ефектом від постійної тривоги та депресії. Самотність може бути наслідком алекситимії, або ж навпаки алекситимія може бути наслідком самотності (іноді через вибір стратегії "не показувати свої почуття" іншим людям).

 

Також варто сказати, що через тривалий вплив стресу на організм людини, яка відчуває самотність тіло людини на фізіологічному рівні старіє значно швидше.

 

Самотність приходить під час переживання горя після втрати значущої для нас людини. Коли ще вчора поряд з тобою був Хтось, хто розумів, підтримував та Кого хотілося розуміти та підтримувати, а сьогодні цієї людини поряд уже немає, то виникає глибоке відчуття покинутості та втрата значущої опори. Часто єдиним варіантом впоратися із цим переживанням є залучення іншими членами групи цієї людини до певних соціальних активностей. Підтримка від оточення для людини, яка переживає як горе так і самотність може бути важливою умовою для подальшого покращення стану особистості.

 

Соціальні мережі сучасності створюють цифрову бульбашку із інтересів людини, показуючи їй те, що цікаво саме їй, або людей, які цікавляться тим, що цікаво їй. Коли в реальному житті особистість зустрічається з людьми, які за межами її інтересів та вподобань, то соціальне відчуження посилюється, оскільки точок дотику у взаємодії між цими людьми дуже мало (не те, що в інтернеті). Виникає прагнення до соціальної дистанції у реальному світі та зближення із віртуальними людьми.

 

В книзі "Психологія XXI ст." описується багато гендерних відмінностей у переживанні самотності, зокрема те, що чоловіки відчувають жаль до себе, нетерплячість та нудьгу, в той час як жінки відчувають самотність меланхолією, депресією, незахищеністю, а також оцінюють себе непривабливими в цьому стані.

 

Відчуття комфорту у спілкуванні з іншими людьми може повернути баланс між різними сферами активності людини. Глибоке спілкування із цікавими для нас особистостями дає дозу дофаміну, через що з такими людьми хочеться спілкуватися більше і частіше. Проблема полягає в тому, що моментами для нас дуже важко знайти цікавих людей саме у реальному житті.

 

Наостанок розкажу як я бачу профілактику перед відчуттям самотності, хоча від неї ніхто і ніколи не застрахований.

 

Якщо людей поряд з нами немає дуже довго, то ми можемо звикнути до самотності. Після цього звикання будь-який контакт з іншою людиною стає ще важчим та тривожнішим для нас.

Пам’ятайте, що спілкування з людьми – це також навичка, як і багато інших типів активності. З плином часу ми втрачаємо навички, особливо якщо ними не користуємося.

 

                 Іван Рудий, практичний психолог, клієнтцентрований терапевт, сімейний консультант.  

Час розібратися в собі

Перевірені психотерапевти • З будь-якої точки світу • Анонімно • від 400 грн

Підібрати психолога