Детская психология
2021/11/10 13:07

Чому дитина погано пише та як виправити її почерк

2021/11/10 13:07
Детская психология
Чому дитина погано пише та як виправити її почерк

Не сварить дітей за поганий почерк

 

Кожен рік тисячі батьків ведуть своїх чад до школи, з хвилюванням очікуючи від них успіхів. Практично всі ми проектуємо на дітей свої бажання, шкільні провали та недоліки, вважаємо, що вони мають вчитися краще за нас, все знати і вміти. Тому нерідко таке очікування супроводжується зайвим емоційним хвилюванням. Іноді ми з болем сприймаємо те, що в якихось моментах навчання наші діти виглядають гірше ніж свого часу їхні батьки. А в дійсності ми були такими ж, просто підсвідомо обманюємо самих себе і не в змозі визнати, що самі далеко не ідеальні.

Моя мама в школі писала красиво і без помилок (вона взагалі золота медалістка), я  - значно гірше, а почерк мого сина, який вже закінчує ВНЗ помітно красивіший за мій у його віці.

Багато хто з батьків, дивлячись на дещо незграбні, криві закорючки, що іноді і не нагадують літери, гніваються на дітей, підвищують на них голос, а нерідко і б’ють. На свій подив, якщо вони були уважні до самих себе, то помічали, що при застосуванні таких «методів виховання» посилюються негативні емоції і чим їх більше, тим гірше стає почерк дитини. 

Поважна перша вчителька мого сина - Людмила Іванівна, пояснюючи на батьківських зборах чому неможна сварити дітей за поганий почерк, запропонувала нам (батькам) написати пару строчок лівою рукою та упевнитися, що ми пишемо ще й гірше за її маленьких учнів. Причина такої ситуації дуже проста – не відпрацьована відповідна навичка або динамічний стереотип писати цією рукою.

Давайте подивимось на процес письма дещо глибше та спробуємо розібратись у причинах можливо некрасивого почерку наших дітей. 

Писемна навичка є однією з тих, які, виникаючи одного разу, не зникають ніколи. До таких навичок ще відносяться катання на велосипеді та плавання. Звичайно, якщо ми тривалий час не їздимо на велосипеді або не плаваємо, а пишемо виключно за допомогою клавіатури компьютера, то навичка погіршується. Але ж після застосування незначних за часом й інтенсивністю зусиль вона відновлюється.

Процес письма є психофізіологічним актом. Він визначається умовно-рефлекторною системою рухів, які складаються із свідомих та автоматичних (підсвідомих) компонентів. З точки зору «чистої науки» описувати процес формування такої навички буде не досить цікавим для читача. Намагаємось зробити це максимально коротко і у зрозумілій формі.

Формування будь-якої навички пов’язано із своєрідним малюванням у думках відповідного образу. І допоки у «голові» дитини не сформується відповідний моторний образ того, як буде виконаний відповідний рух, правильне його виконання неможливо. У цьому плані є цікавою думка М.О. Бернштейна: «При тренуванні будь-якого руху (у тому числі і писемної навички – Ф.О.) у першу чергу тренуються не руки, а мозок». Науковці визнають, що формування уявного образу руху викликає зміни у різних системах організму, призводить до необхідного для подальшого виконання дій стану соматичну, вегетативну й психічну сферу організму. Просте підтвердження цього ви можете отримати, якщо яскраво уявите собі дії, пов’язані із певним нервово-психічним або емоційним навантаженням, що колись переживали у вашому житті. Наприклад, уявлення стрибку з парашутом, висоти, вільного падіння, що супроводжують його у людей, які мають незначний досвід стрибків, викличе певну тривогу, ситуативне збільшення частоти серцевих скорочень і т.д. Те ж саме виникає і при уявленні процесу написання тільки у значно меншому ступені. У дитини цей образ ще не сформований і тому це викликає відповідні «збої», що негативно відбражається на конфігурації букв, напрямку строчок, а також інших ознаках почерку.   

Для того, що б нормально писати людина повинна:

- про себе виділити звуки, які складають слово, розподілити безперервний звуковий поток на окремі «фонеми», тобто на окремі звукові одиниці з яких він складається;

- «фонеми» перекодувати у зорово-рухові елементи процесу письма. Тобто уявити, як виглядає кожен звук (буква) в цілому;

- потім через головний мозок та інші органи центральної нервової системи дається відповідна команда, - які рухи виконувати для написання. Рухи ці не звичайні, схожі на хапання у найрозвинутіших мавп, пристосованих до лазання по деревах і хапання їжі, а високоорганізвані, з тонкими нюансами.

Що ж забезпечують ці команди? По-перше, організацію необхідної робочої пози дитини, по-друге, відповідну силу натиску маленьких пальчиків на ручку і ручки на папір, по-треттє, достатню напругу м’язів плеча та передпліччя і деяких інших м’язів тіла, що відповідають за відповідну плавність та колоподібність рухів, їх ритмічний малюнок. Крім цього, забезпечуються рухи, спрямовані на організацію нормального взаємовідношення між точністю, передбаченою прописами і індивідуальною варіативністю, дотримання координації рухів по всіх плоскостях (вертикальні, горизонтальні, проміжки між літерами, словами і строчками).

Крім іншого, процесом письма керують ті ділянки головного мозку, які відповідають за нормальну роботу кінестетичного, зорового та слухового аналізатора. Тому, можете уявити наскільки важко дитячому несформованому організму одночасно керувати всіма цими органами для якісного виконання згаданих завдань.

Індивідуальність розвитку всіх цих органів, нервових зв’язків між ними, стан, навіть, м’язової системи, а також неповторність уміння формувати цілісні образи в уяві та рухати їх, безумовно впливає на специфічність почерку кожної дитини. 

Цим невеличким нарисом я демонструю тільки маленьку частину тих функцій і дій, які виконує людський організм, забезпечуючи найбільш адекватні рішення при побудові рухів письма.

Фахівці, які вивчають проблеми зв’язку між почерком і психофізіологічними особливостями людини, вважають, що кінцеве формування почерку, як і усього організму закінчується приблизно у 25 років. Водночас і після цього можуть спостерігатись зміни ознак почерку, викликані хворобами, специфічними станами та іншими причинами, що у нашому розумінні погіршують почерк.

Давно доведено, що храктер людини і її почерк – взаємопов’язані феномени і по почерку можна діагностувати як окремі риси характеру, так і його тип у цілому. З іншої сторони, штучно змінюючи почерк, можна корегувати характер (графотерапія). У дітей віком 6-7 років, коли вони починають вчитися писати в школі, характер ще не сформований. Окремі його риси перебувають у започаткованому стані і відповідно впливають на почерк. У маленьких школярів, які дещо неврівноважені, зайво рухливі, іноді агресивні та імпульсивні, почерк характеризується більшими ніж у інших дітей буквами, їх елементи мають кутоподібну форму, натиск і нахил не постійні, написання без лінійок для них майже неможливо, тому, що  строчки «повзуть» до верху або до низу. У інших – малопомітних у дитячому колективі, зніяковілих, певною мірою тривожних і плаксивих може проявлятись «дрижання» у «стінках» букв, слабкий натиск, який постійно змінюється, зменшений у порівнянні з іншими дітьми розмір літер. При написанні на нелінованому папері цей розмір може зменшуватись до кінця строки.   

Коли ж ми сваримо дітей, то викликаємо у них відповідні емоції, які у одного проходить у формі зустрічної агресії, а у другого підвищується рівень ситуативної тривоги і т.п. Такі емоції помітні за вегето-судинними проявами, наприклад такими як почервоніння, збліднення, збільшення частоти серцевих скорочень та дихання, виникнення треморів… Безумовно, таке порушення нормального балансу організму відображається на самих некрасивих, як на наш батьківський погляд, ознаках почерку. Діти починають писати із ще більшим недотриманням лінії строки, різними за розміром буквами з «танцюючим» нахилом. У кінці-кінців почерк стає жахливим, і ми із всією батьківською жорсткістю, приймаючи це все за лінь, відсутність наполегливості, починаємо застосовувати ще більш жорстокі (читай – марні у цій ситуації) методи виховання.

Гірше за все, що діти, формування навичок у яких проходить у таких умовах, як правило, так і не навчаються писати красиво. Але це пів-біди. Ми у такий спосіб ломаємо індивідуальність, неправильно формуємо характер, що з часом може призвести до унеможливлення нормального творчого розвитку особистості із повноцінним задіянням усіх внутрішніх сил дитини.   

Окремо хочеться сказати про наступне. Нерідко у дітей – першокласників в письмі проявляється так зване «дзеркальне письмо». Коли така ознака фіксується у дорослої людини, то  вона є тривожним симптомом, бо може свідчити про порушення в сигнальних системах, розпадом просторово-рухових зв’язків, можливе органічне ураження тих частин головного мозку, які відповідають за роботу зорового аналізатора. Водночас у дітей така помилка повинна сприйматись доволі спокійно, оскільки у них саме цей аналізатор, його зв’язки з іншими ділянками головного мозку і органами нервової системи ще недостатньо розвинуті. Необхідно також пам’ятати, що «дзеркальне письмо» може спостерігатись у дорослих, які є шульгами, штучно переученими писати правою рукою.

З цієї ж причини деякі діти при написанні під диктовку можуть замінювати артикулярно близькі літери. Наприклад «ж» на «ш», «з» на «с», що пов’язано із поки що недорозвинутим слуховим аналізатором.

У таких випадках в першу чергу, дорогі батьки, ви повинні сварити себе. Як правило, у тих дітей, яким у дитинстві співають колискові, дають слухати музику, тренують співати самих, навчають вивчати та розповідати вірші, слухові аналізатори працюють значно краще. Якщо ви разом із дитиною багато малювали, звертали її увагу на конфігурацію та дрібні деталі будов, дерев, машин, обговорювали, що бачив малюк протягом дня і увісні, то відповідно розвивали його зоровий аналізатор.

Коли ж з віком у дітей під час навчання, да й повсякденного життя розвиваються ті психологічні якості, які «роблять» особистість більш спокійною, стійкою і адаптивною до зовнішніх подразників – поступово і почерк вирівнюється, стають стабільними нахил і натиск, напрямок строчок й інші ознаки. У школі діти багато пишуть, що відповідно і сприяє формуванню писемної навички. При цьому організм проходить через ряд спроб та помилок, що дозволяє вибрати й створити свій індивідуальний стиль письма, що відрізняється від інших.   

А допоки всі системи організму вашої дитини не будуть працювати якісно і центральна нервова система не буде забезпечувати взаємодію між ними, почерк буде формуватись. А на цьому етапі він не може бути ідеальним. 

Підсумовуючи викладене, хочеться сказати, що кожна людина неповторна. Прояви такої індивідуальності є в усьому, починаючи від відбитків пальців, вушних раковин та розмаїття кольорів очей, до характеру й, звичайно ж, почерку. Некрасивий почерк – це не трагедія. Проводячи дослідження залежності між почерком і характером протягом майже 30 років, я звернув увагу, що зовні красивий, а особливо прикрашений почерк далеко не завжди належить інтелектуально розвинутій і виваженій особистості, хорошій людині у широкому розумінні цього слова. Однак, якщо ви зможете виховати Людину здорову, активну, розумну, спокійну із почуттям гумору та іншими позитивними якостями, то її почерк буде достатньо рівним, нормального розміру і буде нормально читатись. Тому пропоную зосередитись не на покаранні, а на більш приємних і позитивно перспективних справах виховання. 

 

 

 

Пора разобраться в себе

Проверенные психотерапевты • Из любой точки мира • Анонимно • от 400 грн

Подобрать психолога