Майже рік, я як вимущений емігрант, через початок війни. І пів року мого життя пішло на усвідомлення нової реальності у вигляді зміни місця проживання, не локально, а у відстань більше ніж 5 тисяч кілометрів від дому. І я ніколи не хотіла жити за кордоном, але сталось, як сталось. І от тепер до мого власного досвіду, додалась ще й еміграція.
Отже, спочатку вирішила заглянути у словник, щоб все ж таки правильно розуміти сенс слова.
ЕМІГРА́ЦІЯ (від лат. emigratio – виселення, переселення) – вимушене або добровільне переселення корінних мешканців з Батьківщини до іншої країни на постійне проживання чи на деякий час з політичних, соціальних, економічних, релігійних та інших причин.
Що, я з власного досвіду можу сказати? Що спочатку ти не розумієш, що відбувається, а згодом, приходить усвідомлення, того що трапилось. Я пишу, про не еміграцію до війни, а саме про еміграцію під час війни, коли рішення приймається зовсім з інших причин.
З чим стикаються "емігранти воєнного часу":
- невідомість та невизначеність життя;
- відсутність звичного життя, до якого звик;
- багато горя втрати: дому, життя, людей, звичок;
- чужа мова, яку в мирному житті напевно не вчив;
- відсутність опір та підтримки;
- горе війни, яке прориживаєтся тут інакше;
- втрата домівки, навіть якщо з нею все добре;
- "втрата" всіх близьких та рідних (розлучення, розрив стосунків, конфлікти, тощо);
- мами, які стають ще й татами. Подвоєння відповідальності за себе та дітину/дітей у чужій країні;
- втрата роботи/бізнесу;
- відчуття провини з багатьох причин;
- зміна соціального статусу;
- зустріч з стереотипами, про емігрантів та біженців (без освіти, бідні, нічого не бачили і т.д);
- та ще купа чого, кожна людина може розповісти ще багато чого.
Що можу порекомендувати?
Перше, моє улюбленне: дайте собі трохи часу, щоб зрозуміти, що і як, а головне де.
- прийняти те, що життя встало з ніг, на голову, та вже нічого не буде, як раніше. Чим швидше це буде усвідомленно, тим легше буде далі.
- шукати людей у тому місці, де ти живеш. Бо бути одному дуже складно. Але будь уважним та обережним!
- якщо потрібно прийняти якесь складне рішення, не потрібно це робити саме зараз (якщо, час терпить), дай собі строки, у які це рішення можна прийняти і трохи видихни;
- не потрібно боятись жити, бо життя проходить кожної секунди, навіть під час війни;
- не відмовляй собі у задоволенні! Бо це те, що рухає нас далі, навіть у такі темні часи.
І головне, це звучить якось жахливо, але війна дозволила нам здійснити повну переоцінку свого життя, зрозуміти, чого я хочу, а чого вже не хочу. Багато моїх клієнтів, колег говорять про це.
Зміни завжди лякають і це нормально! Невідомість завжди викликає тривогу і це природно.
І зараз, точно той час, коли потрібно жити усвідомленно та з задоволенням.
Миру нам 
