Интервью с психологами
2021/02/02 19:20

Як я прийшов в психотерапію

2021/02/02 19:20
Интервью с психологами
Як я прийшов в психотерапію

Александр Котенко проработал около 20 лет инженером-программистом в сфере IT. По образованию имеет несколько специальностей: программист, экономист, бухгалтер, и, конечно же, психолог. После революции в 2013 году полностью перешел в частную практику и успешно помогает людям вернуть чувствительность к себе, жизни, радости и счастью.

 

— Александр, расскажите, пожалуйста, как так случилось, что вы стали гештальт-терапевтом, ведь до этого по специальности работали совсем в другой деятельности?

- Так, за першою освітою я інженер-програмувальник. Цій діяльності я присвятив 20 років свого життя. Але в певний період, коли настала особиста криза та криза в сімейних стосунках, я звернувся до психологів, щоб зрозуміти, що відбувається. Я намагався жити “правильно”, “як всі” але результати такого життя не втішали. Я почав ходити до психотерапевта. Пробував сімейну терапію. На жаль, той шлюб врятувати мені не вдалося. Але я побачив новий сенс. Побачив життя під іншим кутом зору. Мені відкрилися таки аспекти життя, про які я навіть не здогадувався.

 

Інженерне минуле

Інженерне минуле

— Вы сразу обратились к гештальт-терапевту или обращались к различным психологам?

Я звертався до фахівців різних напрямків. Гештальт-підхід для мене виявився найбільш ефективним і глибоким. Фахівці цього напрямку спілкувалися зі мною більш зрозумілою мовою і краще пояснювали, що зі мною відбувається. Тут я отримував більше відповідей на свої питання, ніж в інших напрямках, результат був кращим.

— Чем именно заинтересовал гештальт-подход?

Головне, що мене вразило і зацікавило, це те, що гештальт-терапевти більшість уваги звертали саме на почуття, які переживала людина. Вони пробуджували чутливість до себе, до партнера, застосовували індивідуальний підхід. Я почувався живим поруч із ними. Для мене це було досить цікаво.

Ведучий навчальної програми Денис Новіков зі студентами

— Как проходило обучение и что оно вам дало?

На початку я займався суто для себе: індивідуальна та групова терапія. Мені було важливо більше дізнатися про себе, про стосунки, про ті рушійні сили, що їх супроводжують. З часом, коли я відчув на собі, як це працює, як психотерапія змінює мене і моє життя, я захотів ділитися цим. Допомагати іншим. Тож я пішов у навчальну програму.

На що я одразу звернув увагу, що приваблювало і спонукало мене рухатися далі — це можливість бути більш живим, бути собою. Не грати в соціальні ігри, не ховатися за різними масками, фасадами. Бути автентичним. Взагалі навчання — це шлях, на якому я як з цибулини знімаю шар за шаром все наносне, соціальні маски, чужі ідеї і нашарування в пошуках себе, своєї серцевини. Хто я? Який я? І як я, такий який є, можу спілкуватися з іншими людьми, вибудовувати стосунки, працювати разом і при цьому бути щасливим? Це дає багато енергії, драйву. Тому що там, в середині, дуже багато енергії. А ми витрачаємо купу сил стримуючи себе, переінакшуючи, роблячи з себе щось чужинне.

Навчання було і залишається шляхом до себе. Хоча я сам вже терапевт, супервізор, тренер, але я продовжую особисту терапію. Це для мене спосіб знайти нові грані себе. Побачити ще якусь свою сторону, яку я намагаюся не помічати, чи чомусь приховую. Чим краще я пізнаю себе, тим більш вільним я стаю. Взагалі ціль і сенс моєї терапії — це бути вільним і щасливим залишаючися таким, який я є.

— Расскажите о своем пути как начали свою практику как гештальт-терапевта?

Я нетерпляча людина. До того ж цей новий процес переповнював і захоплював мене. Тому, коли я отримував нові знання, я одразу ділився ними з друзями і знайомим. Їх це теж цікавило. Можна було познайомитися зі світом психології опосередковано, через мене. В інституті, де я навчався, в основі навчання лежить практика, а потім вже теорія. Тому і передати нові враження і знання мені було легше повторивши вправу, що ми робили, чи продемонструвавши міні-сесію. Я почав говорити про себе, як про людину, котра навчається психології. Багато знайомих стало проявляти цікавість. Адже у людей навколо багато питань, але не кожен готовий дійти з ними до психотерапевта. А тут наче “своя”, знайома людина. Це додає довіри. Легше привідкритися і поговорити. Так я почав допомагати людям.

Спочатку це було на рівні хобі і друзів. А потім я бачив, що в мене виходить. Я отримував зворотній зв'язок від колег і тренерів, що в мене гарно виходить на навчальних сесіях, є прогрес і хист до цього. Тож згодом я оформив цю діяльність вже в приватну психотерапевтичну практику. Але ще багато років вона залишалася неосновною діяльністю. Я продовжував працювати в ІТ, а по вечорах практикував. І лише згодом, після революції 2013 року, я залишив попередню професію і сконцентрував всі сили вже в психотерапії.

Груповий процес

— Зачем вообще людям нужна терапия?

Я думаю, для того, щоб бути щасливими. Коли ми ростемо, нас виховують батьки,

школа, соціум. І вони формують нас такими, щоб ми були зручними для них. На щастя, зараз змінюються засади виховання, але нашим батькам тоді ніхто не розказував, як виховувати щасливих дітей. Та вони й самі не вміли бути такими. Головне, що нагодований, одягнений, дах над головою. А що там всередині, що відчуває дитина — це не важливо. Багато батьків саме так раніше і виховували дітей. Ігноруючи їхні психічні потреби та почуття. Вони просто не знали про цей внутрішній світ, що він взагалі існує. Тому людей ростили зручними, корисними “правильно” соціалізованими. А людина, що перетворена на функцію, швидко вигоряє, в неї закінчуються сили, вона втомлюється від усього. Так чи інакше, але настає криза і людина запитує себе: “А для чого це все?” Це ті питання, що я частіше чую в своєму кабінеті: “Мені все набридло”, “Я не відчуваю смак до життя”, “Мене всі бісять” тощо. Тоді своїм завданням я бачу повернення людям радості, щастя, чутливості до себе в решті решт. Перевести фокус уваги з ідеї “всім навколо має бути добре”, на “мені має бути добре”. Один російський філософ сказав: “Якщо ти будеш щасливий, всі навколо тебе стануть щасливіше”.

— У меня сложилось такое впечатление, что после терапии у Вас в мире стало гораздо больше счастливых людей, да?

Я сподіваюся на це. Є випадки, коли терапія триває більше року і тоді я бачу результати. Бачу, як змінюються люди і їхні життя. Це приємно. Але одна з особливостей нашої професії в тому, що так не завжди. Іноді людина може взяти декілька консультації і піти. І я більше ніколи її не побачу. А ці консультації не дають миттєвого результату. Це не чарівна пігулка, що одразу змінює все. Терапія має пролонгований результат. Наслідки наших зустрічей проявлять себе через півроку, рік. Іноді зміни відбуваються значно пізніше і геть не на наших очах.

В мене є один спогад про часи, коли я працював волонтером в Психологічний службі Майдану. Я працював з військовими на реабілітації та з переселенцями. Був один переселенець з сильною депресією. А в мене лише десять зустрічей, щоб якось допомогти. Випадок був складний, і я вважав це одним зі своїх провалів. Як же я здивувався, коли десь через рік, чи більше мені зателефонував той чоловік зі словами подяки. Він описав як змінилося його життя з часу нашого спілкування.

Такі дзвінки і такі випадки, власне, дуже надихають.

 

Пора разобраться в себе

Проверенные психотерапевты • Из любой точки мира • Анонимно • от 400 грн

Подобрать психолога