Сімейна психотерапія. Як допомогти почути одне одного

Коли потрібна сімейна психотерапія

 

Сімейна терапія ґрунтується на теорії, що проблеми, що виникають в родині, не є проблемами окремих осіб, а є результатом неправильної взаємодії між членами родини. 

 

Сімейна психотерапія може бути корисною у випадках, коли сімейні взаємини та комунікація стають проблемою і викликають стрес чи негативні наслідки для всієї родини. Більш детальні приклади, коли може бути корисно звернутися до сімейного психотерапевта:

 

1. Сімейні конфлікти, коли у сім'ї виникають непорозуміння та суперечки.
2. Проблеми відносин між членами сім'ї, коли стосунки між партнерами, батьками та дітьми стають складними та негативними.
3. Прийняття важливих рішень, такі як розлучення, переїзд, вихід на пенсію та інші.
4. Сімейні кризи, наприклад, коли ставиться питання про народження дитини, розлучення, смерть рідної людини, безробіття та інші.
5. Сімейні проблеми дітей, коли діти мають проблеми з поведінкою, навчанням, розвитком, емоційними труднощами.

 

Сімейна психотерапія може допомогти родині вирішити проблеми, покращити взаємини та комунікацію, знайти спільну мову та виробити стратегії розв'язання проблем.

Техніки та методи

Почнемо з методів, що використовуються в сімейній терапії. Звісно не всі з них обов’язково будуть використовуватися на сеансах, психотерапевт може добре володіти кількома методами і в діалозі з клієнтом та основним запитом -  обрати на чому зупинитись.

 

Структурна сімейна терапія: 

Цей метод акцентує увагу на ролі кожного члена сім'ї та на взаємодії між ними. Сім'ю сприймають як систему, в якій зміна одного члена впливає на всіх інших. Терапевт спрямовує увагу на розуміння структури сім'ї, ролей, правил та взаємин між членами, щоб зрозуміти причини конфліктів і знайти шляхи їх вирішення.

 

Сімейна терапія з фокусом на проблемі: 

Спрямований на допомогу сім'ї зосередитися на конкретній проблемі та розвитку більш конструктивних способів її вирішення. Терапевт працює зі сім'єю, щоб зрозуміти джерело проблеми, розвинути стратегії її подолання, та допомогти сім'ї зайти на шлях розв'язання проблеми разом.

 

Наративна сімейна терапія: 

Базується на ідеї того, що наші історії формують наші ідентичності та взаємини з іншими людьми. Терапевт допомагає членам сім'ї зрозуміти, як їх історії формують їхні поведінки, індивідуальні та колективні переконання та цінності. Спільне створення нової історії допомагає сім'ї змінити свої старі переконання та створити нові взаємини.

 

Родинна констеляція:
Цей метод допомагає зрозуміти, які образи виникають у сімейних відносинах, і як вони впливають на емоції і поведінку кожного члена сім'ї. У цьому методі використовуються різноманітні вправи, такі як візуалізації, рольові ігри та робота з метафорами.

 

Емоційно-орієнтована терапія:
Зосереджується на емоціях як ключовому елементі, який впливає на міжособистісні відносини в сім'ї. Метою цього методу є допомогти членам сім'ї зрозуміти та виражати свої емоції, розвивати емоційну відкритість та сприяти збільшенню емоційної близькості між ними. Особливо корисний для сімей, в яких існують проблеми зі спілкуванням, вираженням емоцій та розумінням іншого, коли є проблеми зі стосунками, втратою, депресією, тривожністю та іншими емоційними проблемами.

 

Ігрова терапія:
Вона базується на тому, що діти найкраще вчаться та спілкуються через ігри, тому використання ігор може допомогти розкрити проблеми в сім'ї, що можуть бути складними для обговорення простим мовою з дітьми. Це можуть бути як класичні настільні ігри, так і спеціальні ігри, розроблені для сімейної терапії.

 

Арт-терапія:
Допомагає виявити та вирішити проблеми, які можуть бути складними для висловлення словами. Цей метод використовує творчість, таку як малювання, робота з глиною або іншими матеріалами, щоб допомогти розкрити емоції та внутрішні переживання.

 

Когнітивно-поведінкова терапія в контексті сімейної терапії:
Зазвичай використовується для роботи з окремими членами сім'ї, які мають певні психологічні проблеми, такі як депресія, тривожність, посттравматичний стресовий розлад та інші. Цей метод зосереджується на тому, щоб допомогти людині зрозуміти, як її мислення та поведінка впливає на її емоційний стан.

В контексті кожного методу використовуються різні техніки. Кожна з перерахованих технік має свій особливий підхід та цілі,  докладніше про кожну з них:

• Структурна техніка:
  включає в себе дослідження взаємодії членів сім'ї та зміну структури, в якій функціонує сім'я, з метою вирішення проблем. Це може включати зміну ролей та правил взаємодії між членами сім'ї.
  
  
• Символічна техніка:
  використовує символи, образи та метафори для сприяння розумінню внутрішнього світу сім'ї та сприяння емоційному відкриттю.
  
  
• Ігрова техніка:
  використання ігор та ролевих ігор допомагає сприяти комунікації та взаєморозумінню між членами сім'ї. Це може включати такі техніки, як ігрові ситуації, казки, драматичні ігри тощо.
  
  
• Арт-терапевтична техніка:
  використання мистецтва, такого як малювання, скульптурування та інше, допомагає сім'ї висловлювати свої емоції та думки.
  
  
• Когнітивно-поведінкова техніка:
  використовується для допомоги окремим членам сім'ї управляти своїми емоціями та змінювати негативні поведінкові звички на позитивні.
  
  
• Рефрамінг:
  ця техніка допомагає перетворити негативні думки та переконання на більш позитивні, що може допомогти зменшити стрес та підвищити настрій.
  
  
• Повідомлення про відчуття та емоції:
  дозволяє учасникам сімейної терапії висловлювати свої відчуття та емоції щодо певної проблеми або ситуації в сім'ї. Ця техніка допомагає зрозуміти погляди кожного учасника на сімейні взаємини та сприяє розв'язанню конфліктів через підвищення рівня взаєморозуміння.

 

Зверніть увагу, що ці  методи та техніки використовуються в залежності від конкретної ситуації, запиту та потреб сім'ї.

Етапи роботи сімейного психотерапевта

 

Робота з сім'ями вимагає від психотерапевта особливих знань, навичок та компетенцій.  Етапи роботи сімейного психотерапевта можуть варіюватися в залежності від конкретної методики, яку він застосовує, але загалом можна виділити такі етапи:

 

1. Збір історії сім'ї: сімейний психотерапевт зустрічається з сім'єю, щоб дізнатися більше про їхні стосунки, історію, динаміку та поточні проблеми. Важливо встановити контакт з кожним членом сім'ї та з'ясувати, як вони сприймають проблеми.
   
   
2. Формулювання проблеми: на основі зібраної інформації психотерапевт формулює проблему, з якою звернулася сім'я, та встановлює мету терапії.
   
   
3. Планування терапії: психотерапевт розробляє індивідуальний план терапії, який враховує особливості сім'ї та методику, яку він буде використовувати.
4. Введення в роль: членам сім'ї пропонується прийняти певну роль у терапевтичному процесі, щоб допомогти їм побачити стосунки з іншого кута зору.
   
   
5. Розвиток альтернатив: психотерапевт спрямовує увагу сім'ї на пошук нових способів поведінки та розв'язання проблем, щоб створити більш функціональні стосунки.
   
   
6. Коригування: на цьому етапі відбувається співпраця з сім'єю, щоб допомогти їм застосовувати нові методики поведінки та змінювати негативні стосунки.
   
   
7. Завершення терапії:підбиваються підсумки терапії та забезпечує підтримку для сім'ї у майбутньому.

 

У кожному з етапів роботи сімейного психотерапевта клієнти мають свою важливу роль. На початковому етапі клієнти розповідають про свої проблеми, відкриваються перед терапевтом та починають залучатися до процесу терапії. На етапі оцінки та планування, клієнти активно беруть участь у розумінні та прийнятті рішення щодо того, які цілі слід встановити, які методи терапії використовувати та які завдання мають бути виконані, щоб досягти успіху в лікуванні.

 

Постановка діагнозу

 

Задача сімейного терапевта полягає у розумінні сімейної системи та її динаміки, а не в постановці діагнозу, як у випадку індивідуальної психотерапії. Сімейна терапія спрямована на допомогу родинам у вирішенні проблем, які виникають вздовж родинного життя, зокрема, проблем зі стосунками між членами сім'ї, взаєминами, поведінкою та емоційними реакціями.

Терапевт працює зі сімейною системою як цілісним утворенням, зосереджуючись на взаємодії та комунікації між її членами. І хоча терапевт може визначити певні психологічні проблеми, які сталися, зазвичай це не є головною метою терапії.

 

У разі, якщо родина проходить лікування в психіатричній клініці або робить звернення до психолога з індивідуальним запитом на діагностику психічних порушень, терапевт може скерувати родину на консультацію до психіатра для проведення діагностики та подальшого лікування. Проте важливо розуміти, що у сімейній терапії головним завданням є покращення взаємодії та комунікації всіх членів сім'ї, а не діагностика та лікування психічних порушень.

 

Для визначення проблеми, над якою буде працювати психолог у сімейній терапії, зазвичай використовуються різноманітні інструменти, які дозволяють отримати інформацію про динаміку взаємодії та комунікації всіх членів сім'ї, наприклад:

 

• Сімейний інтерв'ю: проводиться інтерв'ю з різними членами сім'ї, дізнаючись про їхні взаємини та думки щодо проблем, що існують у сім'ї.
• Спостереження: психотерапевт може спостерігати за взаємодією між членами сім'ї під час різних ситуацій, наприклад, при грі з дітьми або спільному прийомі їжі.
• Скринінг:  використання спеціальних тестів  та опитувальників для виявлення певних психологічних проблем у членів сім'ї.
• Сімейна генограма: це інструмент, що дозволяє показати родинні стосунки та історію родини, що може допомогти психологові зрозуміти певні патерни поведінки та взаємодії у сім'ї.

 

Після збору інформації, психотерапевт аналізує отримані дані та визначає основні проблеми, які існують у сім'ї, щоб допомогти змінити взаємодію та покращити взаємовідносини.

Реконструкція сімейних стосунків

 

Реконструкція сімейних стосунків - це процес, який зазвичай відбувається в рамках сімейної терапії і має на меті відновити та поліпшити взаємодію між членами сім'ї.
Один з підходів до реконструкції сімейних стосунків, який часто використовують в сімейній терапії - це структурна сімейна терапія. У цьому підході відновлення взаємодії в сім'ї досягається за допомогою зміни структури та патернів поведінки всіх членів сім'ї.

 

На початку процесу реконструкції сімейних стосунків психолог досліджує структуру та функціонування сім'ї, щоб зрозуміти динаміку взаємодії між членами сім'ї та виявити можливі проблеми. Потім психолог працює з сім'єю, щоб допомогти їм змінити патерни поведінки, які можуть бути шкідливими для сімейної взаємодії.

 

Також використовуються методи - "впровадження нового складу сім'ї", "транзакційний аналіз", “рольові ігри” (де кожен член сім'ї грає роль іншого члена сім'ї, щоб зрозуміти його/її почуття). Крім того, можуть використовуватися вправи на розвиток навичок емоційної регуляції, спільні заняття та інші методики, які допомагають збільшити взаємне розуміння.

 

Від сім'ї також залежить успішність процесу реконструкції, і пам’ятаємо що це індивідуальний процес і підходи можуть відрізнятися в залежності від потреб та особливостей кожної сім'ї.

Підтримка

 

Підтримка - це ще один важливий аспект роботи психотерапевта. Це може бути підтримка під час важких життєвих ситуацій, стосунків, розладів, втрат чи ставлення до себе та свого життя. Психолог може надати емоційну підтримку, допомогти знайти шляхи розв'язання проблем та розвитку особистості.

 

Важливо зазначити, що підтримка та сімейна терапія можуть допомогти людям в будь-якому віці та на будь-якому етапі життя. Наприклад, для дітей та підлітків, які зіткнулися зі складнощами в школі, у стосунках з батьками чи з ровесниками, підтримка та терапія можуть допомогти знайти вихід зі складної ситуації та покращити самопочуття. У дорослому віці підтримка може допомогти людям, які зіткнулися зі стресом на роботі, зі складнощами у стосунках з партнером, з проблемами зі здоров'ям тощо.

 

Також під  час психотерапії клієнти можуть вчитися підтримувати один одного в сім'ї через різноманітні практики та вправи, наприклад:

 

1. Комунікаційні вправи - під час таких вправ, члени сім'ї можуть навчитися слухати один одного та висловлювати свої почуття та думки без образ і агресії. Наприклад, психотерапевт може надати певну тему для обговорення, а потім просити кожного з членів сім'ї по черзі висловлюватися про цю тему.
2. Вправи на зміцнення емоційної зв'язаності - члени сім'ї можуть взаємодіяти один з одним, щоб підтримувати емоційну зв'язаність між ними. Наприклад, психотерапевт може пропонувати вправи зі спільним присутністю у просторі (наприклад, обійнятися або триматися за руки) або спільним диханням.
3. Вправи на спільне розвиток - можуть допомогти членам сім'ї розвиватися разом та зміцнювати взаємне розуміння та підтримку. Наприклад, психотерапевт може пропонувати спільну роботу над певним проектом, який буде сприяти спільному розвитку, наприклад, приготування страви, створення родинного дерева, подорожі, тощо.
4. Вправи на вирішення конфліктів - шляхом спільного обговорення та пошуку компромісу. Наприклад, психотерапевт може запропонувати виконати вправу, де яка називається "пошук спільних інтересів". Ця вправа полягає в тому, що кожен з членів сім'ї записує список своїх інтересів, потім обмінюється списками з іншими членами сім'ї та обговорює, як можна поєднати інтереси всіх учасників. Це може допомогти знайти спільну мову та вирішити конфлікт без зайвих емоційних вибухів.

 

Важливо пам'ятати, що підтримка один одного в сім'ї - це процес, який потребує часу та зусиль від усіх учасників, але для досягнення довготривалої підтримки в сім'ї, необхідно здійснювати ці зусилля на практиці, поза кабінетом психотерапевта.