Тема «батьки-діти» є чи не однією з найболючіших та найтриваліших в терапії.
Нам дуже хочеться думати, що ми дорослі та самостійно приймаємо рішення в своєму житті.
Але якщо ви:
- відчуваєте, що вам складно відстояти власну думку, обмежуєте свої дії, слова та почуття поруч з батьками, відчуваєте часто почуття сорому та провини
- намагаєтесь не розчарувати та робите все, щоб їх не засмутити, підлаштовуєте своє життя під їх плани, часто відкладаючи свої
- витрачаєте купу сил та енергії, щоб довести своїм батькам, що ви праві і все робите вірно
- стараєтесь для них, а не для себе, часто зриваєтесь в злості та роздратуванні
- ваше життя «присвячене» батькам та їх реакціям, не важливо в яку сторону - чи для похвали чи лиш би не так як вони.
Якщо у всіх або більшості пунктів ви впізнали себе, схоже це привід поговорити про це більше в кабінеті психотерапевта.
І часто перше, що приходить на думку клієнтам як спосіб вирішити ситуації - мінімізувати контакти або взагалі їх розірвати.
Інколи це також варіант, якщо стосунки занадто токсичні для вас і ви розумієте, що в цих стосунках ви лише втрачаєте себе.
А чи завжди необхідно віддалятись та розривати стосунки з батьками, щоб стати незалежними та жити повноцінне життя?
"Я боюсь, що мама образиться на мене, якщо я так буду діяти чи говорити",- говорить вже доросла жінка, яка має своїх дітей.
Вашим батькам може не сподобатися те як ви думаєте, відчуваєте, як ви живете вкінці кінців, але їм доведеться це прийняти. Ви не зобов’язані задовольняти потреби батьків, так само як і вони ваші, якщо це не ваш власний вибір.
Завдання батьків - навчити дітей жити самостійно та вчасно відпустити, дати можливысть вибирати свій шлях. А він може не завжди тим, який хочеться бачити нашим батькам.
Їм доведеться зустрітися з вашим способом жить, а вам - з їх незадоволенням.
Складна точка, але обов’зкова для дорослішання та відділення.
Важливо прислухатись до себе та розрізняти ситуації де ви вільно обираєте і де ви змушені.
Можна бути самим собою і приймати батьків такими як є, а батькам прийняти той факт, що діти вже дорослі і що вони інші.
Ви можете покласти все своє життя на те, щоб змінити своїх батьків та змусити думати так як ви, а можете подивитись на них і сказати собі: Ми точно різні. І це нормально. І це не значить, що в цій різності ми не можемо зустрітися. Кожен своїм… то віддаляючись, то наближаючись.
Діти не зобов’зані робити батьків щасливими, це не їх роль, так як і батьки не повинні покладати все своє життя заради щастя своїх дітей.
Круто, коли час разом приносить задоволення і дім є тим прихистком, в який хочеться повертатись, щоб відігрітись та набратися сил. Де можна на мить побути маленьким поруч зі своїми батьками, випити разом чаю, зігрітись в теплих обіймах та розбігтися у свої світи.
А чи впливають зараз на вас та вашу сім'ю батьки? Як саме?
Чи залежать ваші думки та плани від їх рішень?